Нова версія сайту
   
«Допоки я сію, допоки живу» -
«Допоки я сію, допоки живу»
Версія для друку Автор: Сергій Кручинін
№48 від 09.12.2016

Переглядів: 423 | Коментарів: 0

Валерій Мартишко — фермер, депутат Бориспільської міської ради, талановитий виконавець пісень на власні вірші, благодійник, голова батьківської ради гімназії «Перспектива». Кожна зустріч з Валерієм Івановичем цікава. Йому властивий простий, водночас глибокий погляд на життя. Відчувається, що його філософія йде від землі, а сам він міцно на ній стоїть. «Спочатку перекусимо, а потім поговоримо — як робили батьки», — зустрічає він мене у своєму новому кабінеті. На стіні — національний прапор з автографами бійців зі Сходу України, ряд грамот, подяк. На одній з них чітке формулювання — «За міцний тил».

«Треба триматися купи з такими, як сам, — продовжує Валерій Іванович. — Сьогодні в багатьох гаманці потовщали і кожен уже окремо. Але це тимчасово! Після людей залишається живою лиш пам’ять — не колекції годинників, не машини, не вбрання. Мій батько у 1970-81 роках працював головою колгоспу. Люди по цей день згадують його добрим словом — який був хазяїн, як школу побудував, ферми, житло, дороги зробив».

Війна

Нещодавно загинув побратим Максим із 72-ї розвідроти. Хлопцеві було 23 роки. Як до цього можна звикнути? Він воював по контракту з перших днів війни.

Ми з братом раз у місяць возимо допомогу на передову. Що треба солдатові? Шматок сала, каша, щоб не мерз, а також віра в те, що він робить правильну справу. Я завжди говорю, що все треба моделювати на себе. Як ти будеш воювати, знаючи, що нікому не потрібен, голодний, як собака, і в драних чоботах? То не воїн. У воїна має бути міцна віра у свій народ, у державу, що не покине, він має бути добре нагодований і тепло вдягнений. Пісні я пишу теж для них.

Забувати про війну не можна, вона тут. Війна ця гібридна, незрозуміла. Певно, її можна було б припинити, але немає волі наших і світових політичних сил.

Коли до мене приходять просити на армію — це безвідмовно. А коли, наприклад, ідуть спортсмени за допомогою, щоб організувати поїздку дітей на змагання — часто це занадто. Адже у дітей є батьки, є спілки, федерації, є міська рада. Погляньте, на все відгукуються одні і ті самі — Шалімов, Грона. Хто ще? Бо всі розбагатіли і бажання ділитися зникло.

Сто років тому люди віддавали воїнам останнє — шмат сала, зброю, якщо самі не йшли, кожуха. Ото було волонтерство — це небо і земля! Народ утримував і годував свою армію, щоб не годувати чужу. Але встояти тоді не вдалося, і голодомори поховали останні іскри національної боротьби. Насправді, патріотів і людей, які творять історію, мало.

Земля

Сільське господарство сьогодні має нормальні прибутки. Але останні державні закони утискають нас, знімають пільги. Фермери вже виходили на попереджувальні страйки. В руках аграріїв сконцентровано багато техніки, і, в крайньому випадку, вони можуть заблокувати життя країни.

Сьогодні сільське господарство — це курка, яка несе золоті яйця. Його треба усіляко підтримувати, але держава так на це не дивиться, а навпаки.

Найболючіше питання — продаж землі. У такому разі український фермер зникне як виробнича одиниця, тому що купити землю у цих людей немає ресурсів, навіть при ціні дві-три тисячі доларів за гектар. Сьогодні фермер обробляє в середньому 300-500 га. Тобто йому треба мільйон доларів! Де ми візьмемо мільйон? Ми з братом обробляємо 1300 га. Ясно, що землю купить якась третя сила.

«Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!»

Я не переживаю за себе — у випадку продажу землі я на цьому зароблю. Вистачить і мені, і ще моїм синам до пенсії спокійно рибу ловити. Але це продаж країни і смерть для фермерів.

Якщо продати землю німцям, китайцям чи ще комусь — на чому ми будемо стояти? За що наші предки воювали впродовж тисячі років і наші хлопці воюють прямо зараз? Країна — це і є земля, обмежена кордоном, який іде по полях. Ще одна проблема — незрозуміле оподаткування землеробів. Наша вимога — податки з гектара, незалежно від кількості робітників і техніки, що там працює.

Взагалі, зараз українці платять десь 40% податків. При царю було 10% — десятина, це було справедливо.

Бог

«Усе промине, жаль, що жити замало. З нічого у щось теж колись перейду. Незмінним залишиться тільки начало. Допоки я сію, допоки живу».

За свою діяльність і бездіяльність кожен з нас відповість перед Богом. Не всі гуртом, а кожен окремо! Якщо людина не розуміє, що є життя після смерті — то немає і сенсу життя.

Все, що людині треба зробити — це пройти цей шлях достойно. Не надбати матеріальних цінностей, а збагатитися духовно і залишити після себе добру пам’ять.

Сто років тому сказали — Бога нема! Значить, і гріха нема — всі гріхи відмінили. Красти стало модно — це означало розумніший, спритніший! До того в селах люди не зачиняли хат, бо гріх існував. Щоб жити по совісті, треба вірити, що є Бог, а десять заповідей — не пустий дзвін. Я знаю, що є сили, які хочуть, щоб ми пили, вживали наркотики, займалися розпустою. Але українці на генетичному рівні — люди інтелігентні. Царя нам не треба, ми можемо самоорганізуватися і жити за своїми законами відповідно до законів Божих. Тому цар у нас і не приживається.

Політика

Мені подобається принцип Магдебурзького права, самоврядування. Виборність відповідає нашим споконвічним законам. Хоча останні вибори зламали цю систему, до Верховної Ради пройшли ті, хто насправді програв. Вибори мають бути прямими — як люди проголосували. Інакше виникає зневіра, чого іти на вибори, якщо голосують за одного, а проходить другий? Раніше як робили? На Покрову збиралися старшини родів і обирали голову села. Приходили гарно вдягнені, зі зброєю. Люди поводилися виважено, поважали один одного, не влаштовували клоунад, як буває у нас у міській раді. Атмосфера там залишає бажати кращого. Рада роз’єднана навпіл, хоча ділити нема чого, треба лише виконувати волю народу.

Всі спірні питання треба вивчати і обговорювати. У нас постійні суперечки йдуть за посади голів комісій та секретаря ради. Я давно говорив — давайте зробимо ротаційний принцип і закінчимо ці суперечки. Але ніхто не хоче, бо не буде інтриги. Часто наші депутати заходять надто далеко і ображають інших. Я готовий воювати за свою честь і не прощаю особистих образ.

Пісня

В моєму житті є кілька векторів: фермерське господарство, громадська діяльність, війна, мистецтво. Який з них головний, я не можу сказати. Цей рік так склався, що вектор мистецтва вийшов на перший план. Поясню. Покращення, яке нам давно обіцяли, не буде, а випуск книги і музичного диску потребує часу і коштів. «Буде хліб і буде пісня», — але хліб на першому місці. Я бачу, що хліба скоро може бути менше, а книга і диск — це пам’ять для дітей і онуків.

Щосуботи о 17.10 на радіо «Культура» я презентую свої нові пісні у програмі «Музичний клуб актриси Лариси» народної артистки України Лариси Недін.

Разом з Романом Ковалем ми їздимо Україною, зустрічаємося з людьми, ворушимо історію. Роман Миколайович — президент історичного клубу «Холодний Яр», вивчає історію 1917-24 років. Не знаючи, що було, не знатимеш, що буде, тому вивчення становлення України того часу дуже цінне. Ясно, що українцям треба організовувати армію і міцну територіальну оборону. Отоді буде мир! Не достатньо лише «за мир» пити.

Життя — безперервний рух

2016 рік був важким. Зараз треба дозбирати кукурудзу, з усіма розрахуватися. Можливо, прибутку і не буде. Врожай малий — пшениця померзла, потім посуха була. Цей бізнес залежить від Божої милості. З молитвою лягаємо і з молитвою прокидаємося. Життя — це боротьба, це безперервний рух. Колись у 2003 році навесні мене врятувала одна злива, без неї, може, мене б уже не було. Так, у житті я завжди надіюся на той дощ. Це Божа ласка, а її треба заслужити.

Не хочу тліти у буденній круговерті,

Ця метушня утомлює мій дух.

Палати буду до самісінької смерті,

Життя — це боротьба,

це безперервний рух.

Перед Творцем постану прямо з бою,

Потому вже покаюся в гріхах,

До того я не знатиму спокою,

Згоратиму у хлібі та піснях.

Нікчемна суєта, вона мені не треба,

У битві за життя і сенс його знайду.

Душа з небес — вона полине в небо,

А сам я від землі — до неї і піду.

В. Мартишко


Переглядів: 423 | Коментарів: 0
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:
 
Ваш коментар*
Захист від автоматичних повідомлень
Натисніть для переходу на сайт
Натисніть для переходу на сайт-портфоліо


i-visti.com © 2000-2016 Газета «ВІСТІ. Інформація. Реклама». Усі права захищені.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Інформація на сайті є інтелектуальною власністю редакції газети «Вісті. Інформація. Реклама». Будь-яке копіювання, у тому числі окремих частин текстів чи зображень, публікування та републікування, передрук чи будь-яке інше поширення матеріалів сайту, в якій би формі та яким би технічним способом воно не здійснювалося, суворо забороняється без попередньої письмової згоди з боку редакції газети «Вісті. Інформація. Реклама». Під час цитування інформації гіперпосилання на сайт i-visti.com обов'язкове. Логотип ВІСТІ є зареєстрованим товарним знаком (знаком обслуговування) ТОВ «Редакція газети «Вісті. Інформація. Реклама».
Система Orphus

Украина онлайн

Яндекс.Метрика

Рейтинг@Mail.ru