Нова версія сайту
   
Олеся Чечельницька: Від продавчині взуття до артистки  -
Олеся Чечельницька: Від продавчині взуття до артистки
Версія для друку Автор: Алла ПРИХОДЬКО
№3 від 30.01.2014

Переглядів: 2814 | Коментарів: 0

Відома українська актриса Олеся Чечельницька, яка грає роль гіпертурботливої мами Вітальки Марії Францівни в однойменному комедійному телесеріалі, що транслюється зараз на телеканалі «ТЕТ», наразі проживає в Щасливому. Актриса люб’язно погодилася дати інтерв’ю. І ось уже розмовляємо з Олесею в місцевому ресторані «Фестиваль щастя» за чашкою чаю. Переді мною симпатична жінка з зеленими очима та розкішним волоссям кольору стиглої пшениці. Вона абсолютно не схожа на кумедну маму Вітальки.

— Олесю, де пройшло твоє дитинство? 

— Моя мала батьківщина — село Крушинівка Бершадцького району на Вінниччині, що на березі Південного Бугу. Там гарні ліси, поля, луки й завжди зоряне небо. Там досі живуть мої мама Марія Сидорівна та вітчим Петро Митрофанович. Мама в минулому перукар, а вітчим — будівельник. Коли я народилася, то голосно закричала. Акушерка, яка приймала пологи, сказала моїй мамі: «Артистка!» 

— Бажання бути актрисою виникло ще в дитинстві? Чому саме цю професію ти обрала?

—Батько був талановитим музикантом і грав практично на всіх клавішних та духових інструментах. Від нього мені дісталася в спадок любов до сцени, музики. А жінки в нашій родині всі мали чудовий слух, голос та були артистичними. У дитинстві я часто виходила на імпровізовану сцену. Батько грав на музичному інструменті, брат — на тарілках, мама — на ложках. Батьки, на жаль, згодом розлучилися. Питання, чи буду я актрисою, спочатку в родині не обговорювалося. Але пам’ятаю, як тільки я навчилася писати, ми в школі заповнювали анкету. У ній було питання: ким ти хочеш стати? У цій графі я написала слово «артісткою», причому через букву «і». Мене після того називали в школі «артісткою».

— Олесю, ти навчалася в сільській школі. Як вдалося реалізувати непросту дитячу мрію?

— Треба віддати належне мамі. Вона робила все, щоб ми зі старшим братом Олегом всебічно розвивалися. Він проживає з родиною в Криму. Реалізувався в житті, займає непогану посаду. Мама віддала мене навчатися в музичну школу на піаніно, але школу закрили через три роки. Хочу згадати Дяченка Федора Костянтиновича. Ця талановита людина вчила нас грати не тільки на піаніно, а й на сопілці, цимбалах, скрипці. Я із задоволенням ходила до музичної школи, хоча вона була за чотири кілометри від дому. Ми виступали в школі, гастролювали Вінниччиною. Я вже тоді проявляла організаторські здібності: робила театральні постановки мультфільмів. У характеристиці зі школи мені написали, що я гарний організатор. А ще я обожнювала бібліотеку і запах книжок, яких багато читала. У дитинстві я була неспокійна й не така чемна, якою хотіли б бачити свою дитину батьки. Моя любима бабуся Юхима Данилівна, яка присвятила все життя нам з мамою та братом, на мамине запитання, що з мене виросте, тяжко зітхнула й відповіла: «Нічого, дитино, із сміху теж люди бувають…» У 1995 році я вступила до Київського державного вищого музичного училища ім. Глієра на факультет музичного мистецтва. Потрапила до відомого майстра Тетяни Русової, в якої навчалися Тіна Кароль, Женя Власова, Катя Бужинська, Злата Огнєвич та ін. Загалом я співала в ресторанах 15 років. Загалом я переспівувала репертуар Пугачової, Успенської, Орбакайте, Могилевської, Білик, Варум, Вескі, Алегрової. При цьому я імітувала їхні голоси. Але співати бездушно, «на автоматі» перед не завжди тверезою публікою мене не надихало. Тому час від часу я працювала в інших сферах: торгувала взуттям в одному з київських магазинів, була агентом в автомобільному клубі, менеджером в туристичних компаніях. Водночас прагнула акторської реалізації. В акторську професію я прийшла не так швидко. Я бігала по кастингах, відправляла своє резюме і бралася за будь-яку акторську роботу, отримуючи досвід. Вступила до Київського національного університету культури та мистецтв, на курс до народного артиста Віктора Шпортька на естрадний вокал. Але мені увесь час хотілося чогось нового. І я перейшла на театральну режисуру, де мала нагоду навчатися в Петра Ільченка. Це режисер театру ім. Франка, який випускає маленький курс акторів, але якісний. Закінчила режисуру у Володимира Федорова. Водночас вважаю, найкраща кар’єра для жінки — створити міцну сім’ю, народити дитину. 

— Тобі вдалося втілити це у своєму житті?

— Я в процесі. Зараз у цивільному шлюбі.

— Коли вперше зіграла у фільмі?

— Це була детективна стрічка «Любовь без тормозов». Але вона не вийшла на екран з різних причин, яких я не з’ясовувала. Та це теж був досвід. Епізодичні ролі у фільмі «Ласточкино гездо», серіалах «Такси», «Бар «Дак», «Єфросинья», «Туманные лабиринты прошлого», «Отцовский инстинкт», «Путевая страна», «Большая разница по-украински». Хочеться себе спробувати в історичних, військових фільмах, драмі, одним словом, у новому жанрі. Я знаю, що це буде далі й матиме успіх. Та якщо актор задоволений собою, то йому в професії уже «гаплик». Я озвучувала героїв першого україномовного мультфільму у форматі 3-Д «Хто боїться дядечка Бабая». Вдячна за чудовий досвід режисеру Марії Медвідь та художнику-постановнику Сергію Міндліну. 

— Олесю, як ти прийшла в серіал «Віталька»? 

— Телеканал «ТЕТ» запримітив мене й запросив до телесеріалу. Гарік Бірча виконує роль Вітальки. Я дуже вдячна за цю пропозицію. Ми зняли вже п’ять сезонів і продовжуємо далі весело знімати. У сцені, де мама з синочком сплять і хропуть, було таке музичне хропіння, що ми з Гаріком ледь не вмерли зі сміху. Колектив, в якому я працюю півтора року, як одна сім’я, ми можемо відверто спілкуватися. 

— Гарік і в житті такий кумедний? 

— Гарік Бірча не позиціонує себе як комедійного актора. Він автор проекту «Віталька», пише для себе і для інших. З ним комфортно. Це порядна, чесна, спокійна людина…

— Чи складно бути гострохарактерною актрисою?

— Змусити людину сміятися важче, ніж плакати, тим паче у наш нелегкий час. Комедія — це серйозно. Від її перегляду має бути ефект. Актор не має права жалітися. Твій стан нікого не хвилює. Ти маєш донести до людей те завдання, що ставить перед тобою режисер. 

— Олесю, як давно ти мешкаєш у Щасливому?

— Я живу в Щасливому недавно. У Щасливому свіже повітря. А це для мене головне. Люблю прогулянки місцевим лісом. Там, де я живу, мене влаштовує все: дороги, освітлення, гарні люди. Я їжджу автомобілем скуповуватись у «Фоззі», а також скуповуюсь у сільській лавці, що в центрі села. Там гарні продавчині, які і порадять, і поспілкуються.


Переглядів: 2814 | Коментарів: 0
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:
 
Ваш коментар*
Захист від автоматичних повідомлень


i-visti.com © 2000-2016 Газета «ВІСТІ. Інформація. Реклама». Усі права захищені.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Інформація на сайті є інтелектуальною власністю редакції газети «Вісті. Інформація. Реклама». Будь-яке копіювання, у тому числі окремих частин текстів чи зображень, публікування та републікування, передрук чи будь-яке інше поширення матеріалів сайту, в якій би формі та яким би технічним способом воно не здійснювалося, суворо забороняється без попередньої письмової згоди з боку редакції газети «Вісті. Інформація. Реклама». Під час цитування інформації гіперпосилання на сайт i-visti.com обов'язкове. Логотип ВІСТІ є зареєстрованим товарним знаком (знаком обслуговування) ТОВ «Редакція газети «Вісті. Інформація. Реклама».
Система Orphus

Украина онлайн

Яндекс.Метрика

Рейтинг@Mail.ru